У цій системі координат росія хоче навʼязати світу своє бачення майбутнього, в якому є домінуючі нації та нації підпорядковані. Домінуючі нації за їхнім баченням – це такі, що завоювали своє право арсеналом ядерної зброї та великими фінансовими ресурсами.

В цій системі координат є так звані "зони впливу". Тобто імперіалізм чистої води рясно приправлений дремучим шовінізмом.

Китай, в принципі, не проти того, щоб поширити свій вплив та навіть вплинути на глобальний порядок, в створені якого ніколи не брав участь. Втім, категорично проти того, щоб надавати привілеї на основі ядерного статусу.

По-перше, у Китаю дійсно є багато чого іншого, що запропонувати світові, окрім як махати ядерною зброєю. По-друге, Китай має 4 сусідів з ядерним арсеналом і ще десятки "торгових партнерів", які мають ядерні амбіції.

Отже у своїх галюцинаціях кремлівська кліка може залишитись в товаристві лише північно-корейських та іранських товарищів.

В такому контексті намагання Байдена і Сі прийти до якихось непорушних правил конкуренції дійсно мали сенс, та у довгостроковій перспективі нівелюють росію як якогось потужного глобального гравця.

Більш того, Сі та компартія Китаю впевнені, що верховенство закону можна і треба досягати і в умовах монопартійної автократії. Що в них закон також працює. Життєвий шлях Сі доводить, що він дійсно прагнув порядку та демонструє нульову толерантність до криміналу (на відміну від росіян).

Тобто такий собі диктатор-законник, що важко збагнути європейському розуму (в тому числі й моєму).

На відміну від цього намагання Трампа зробити macho style альянс з росією проти Китаю абсолютно чітко демонструє звідки ноги ростуть.

Про автора: Євген Найштетік, Експерт із медичних технологій, волонтер

Джерело.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.