Це був його другий візит до Вашингтона з початку повномасштабного вторгнення Росії. Минулорічний виступ глави держави перед двома палатами американських законодавців критики назвали історичним. 

Про що говорили міжнародні представники, яку допомогу очікувати Україні та що запам’ятається із заяв Зеленського? Відповіді на ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” дала Голова комітету з питань інтеграції України до ЄС, українська політикиня та громадська діячка Іванна Климпуш-Цинцадзе. 

Президент України Володимир Зеленський з Першою леді прилетів до Канади. Його американське турне фактично добігає кінця. Та повернімось до зустрічі з Джо Байденом та з Конгресом. Як ви їх оцінюєте? 

Для нас дійсно дуже важливо продовжувати такий безпосередній діалог із нашими американськими партнерами, які безумовно є лідерами у наданні відськової допомоги Україні і тою силою, яка продовжує отримувати і об’єднувати коаліцію Рамштайну. І тому хорошими підсумками цього візиту є те, що є новий пакет допомоги, і нібито попередні домовленості. Проте, знову ж таки, з того, що ми бачимо, треба буде трохи детальніше аналізувати ті меморандуми, які були підписані з бізнес-асоціаціями стосовно того, що Україна почне спільне виробництво зброї разом з Сполученими Штатами Америки. Поки є лише ці заяви, але деталі також будуть надзвичайно цінними. Але одночасно з цим маємо віддавати собі звіт, бо бачимо, що ситуація в США не проста. Вона, безумовно, відображає рік виборів, які наближаються. Через те, що президентові Зеленському відмовили виступити перед двома палатами Конгресу США з огляду на нібито занадто складний законодавчий тиждень в американському парламенті. Але ми розуміємо, що це більше певна обережність нинішнього спікера американського Конгресу, пана Маккарті, стосовно підтримки України. І це тривожний дзвіночок, на мою думку. Зустріч із ним відбулася, як і зустріч із лідерами Конгресу, але вона практично не мала публічності. З цієї трибуни і з усього можливого звернення до американського народу через звернення безпосередньо до американських представників в Парламенті, а цього не відбулося. Як на мене, це точно є тою основою, з якою нам буде складно працювати впродовж наступного року.

Я думаю, що ви читали цю фразу або точно її чули, що вчора говорили поважні політики, люди, які займають високі посади. Нібито за зачиненими дверима Конгресу пролунала фраза, яку сказав Президент Зеленський конгресменам: "Якщо ви нам не допомагатимете - ми програємо". І це не слова відчаю, це констатація факту. Але це, мабуть, і прохання про допомогу в тому сенсі, що зараз вони повинні допомагати нам попри все. А ось попри все – це і певні корупційні підозри, і певні ризики. Ми це добре розуміємо. 

Чи вдалося президенту переконати конгресменів в тому, що Україна буде йти шляхом реформ, а корупційні ризики ми подолаємо?

Ми всі дуже зацікавлені у тому, щоб Зеленському це вдалося. Але, очевидно, на одних словах такі переконання не базуються. І тому, я впевнена, що вони повинні бути підкріплені конкретними діями на теренах України. І від цього далі буде залежати, наскільки конгресмени зможуть довіряти словам нашого гаранта. Думаю, що він сказав правильні слова, але питання в тому, наскільки вони будуть підкріплені діями. 

Якщо ж взяти до уваги зустріч з Джо Байденом, тут були політичні моменти та навіть культурно-політичні. Ми знаємо, що Президенту України передали культурні цінності, які були вилучені на території США або в інших регіонах. Цінності, які були викрадені з території України також були передані Володимиру Зеленському. Цей крок, те що зброю і гроші дають це, очевидно, добре. Україні повертають “вкрадену Росію” на окупованих територіях. Який тут можна прочитати посил? Окрім того, що це дія, яка була зроблена і повинна була бути зробленою,  тут є якийсь певний символізм. Ми там бачили древні мечі, топоричі, і те, що було вирито ворогом і вкрадено. 

Надзвичайно важливо пам’ятати, хто ми є, чиїх батьків ми діти

Ми можемо прочитати символізм, але я думаю, що для нас, українців, це принципово важливо. Те, що намагається знищити Росія – нашу історію, нашу культуру, наше коріння і пам'ять про те, що ми давній серйозний народ на цій землі – нам допомагають зберегти наші партнери. Я думаю, що це принципово важливо, тому що ми з вами теж знаємо, що на тих же теренах Сполучених Штатів чи у Великобританії є велика кількість різноманітних історичних артефактів, які належать іншим народам. І ніхто не думає їх повертати. Це про те, що сьогодні нам повертають те, що вкрадено агресором. І це надзвичайно важливо для того, щоб ми продовжували пам'ятати, хто ми є, чиїх батьків, чиї ми діти. 

Тут важливо, що і Ллойд Остін, із своєї позиції Міністра оборони США, запевнив Зеленського в підтримці України. Ми вже говорили про те, що домовлено нібито про спільне виробництво зброї Україною та Сполученими Штатами Америки. Тут все нібито зрозуміло, але пролунала теза, яка теж не просто так з'явилася в виданні The Economist, що війна в Україні – це війна на виснаження, і Україні треба до цього готуватися та переходити на зовсім інші рейки. Це розуміння факту, який вже є, що це війна на виснаження чи це навпаки, бажання підготуватися до того, що може і не статися, а може й статися? Що Україні просто треба змінитися багато в чому, щоб в цій війні успішно пройти цю довгу дистанцію. Ось цей посил, чи був він почутий Президентом?

Насправді ми би мали вже перейти на інші рейки як економіки, так і інших підходів всередині країни вже достатньо давно. Нам не мали би підказувати це закордонні журналісти чи наші іноземні партнери. Росія має достатньо ресурсу, незважаючи на санкційний тиск, для того, щоби продовжувати цю війну на виснаження. Тому ми маємо бути готові і з погляду того, щоби виграти цю війну, і з погляду спроможності захищатися у разі виникнення такої необхідності. Аі ще є новий пакет допомоги на 325 мільйонів доларів. Для нас зараз принципово, щоби Конгрес Сполучених Штатів проголосував принаймні до кінця року про додатковий пакет допомоги, щодо якого звертається президент Байден, і щоби наприкінці року, Конгрес затвердив пакет допомоги для України на наступний. Це дуже непростий процес. Я вважаю, що зараз абсолютно всі, хто може включитися в адвокатування та лобіювання цих рішень на теренах Сполучених Штатів Америки, повинен це зробити. Так само необхідно, щоби і парламентська складова була включена. І я сподіваюся, що та практика, яку ми сьогодні маємо вибірково з погоджень тих чи інших відряджень, не припиниться в Верховній Раді України. Ми спільно продовжимо роботу у єдності, як ми це робили на початку повномасштабного вторгнення.

Вибори Президента США відбудуться в наступному році. Хочу запитати Вас, як фахового і досвідченого політика, коли Америка ввійде в ту виборчу “турбулентність”, коли може бути все і фактично завершиться період роботи нормальної адміністрації Байдена і почнеться період виборів уже турбулентний, який ми зараз бачимо в Польщі. До якого часу Україні треба встигнути вирішити багато питань і коли настане період невизначеності у США?

Україна заходить у “зону турбулентності” США

На жаль, цей виборчий цикл в Сполучених Штатах почався кілька місяців тому. Зараз ми заходимо у цю зону “турбулентності”. Напевне, якраз у листопаді це буде найбільш відчутно. Впродовж усього року буде дуже складний час для того, щоби ми могли просувати наш порядок денний в американську політику. Для нас важливо, аби ми мали двопартійну підтримку. І на сьогодні ми розуміємо, що, на жаль, і в одній, і в другій партії є радикальні крила. Є ті, хто сумніваються або прямо виступають проти надання допомоги Україні. І це для нас може стати критичним. Тому думаю, що з початку листопада, вже впродовж цілого року ми матимемо дуже складний період у тому, щоби забезпечувати нам подальшу системну і стабільну допомогу з боку Сполучених Штатів Америки. Але, знову ж таки, якщо нам вдасться до кінця вересня ухвалити рішення, це дасть певну стабільність до кінця року.

Велика трагедія в короткий часовий проміжок сталася під час перебування президента в Нью-Йорку, а потім у Вашингтоні. Це конфлікт з Польщею, який, як то кажуть, викинувся назовні і, на жаль, “засмерділо” по всьому світу. Від слів президента, які він озвучив з трибуни Генасамблеї ООН про те, що деякі сили в Європі підігрують Росії, до слів про вдячність Польщі та польському суспільству. Це буквально за день-два Президент від певних звинувачень і критики прийшов до подяки. 

Що сталося між Дудою і Зеленським, між українською і польською сторонами? І як вдалося цей конфлікт фактично зупинити, якщо не в зародку, та точно не давши йому розростися в щось велике і отруйне?

Публічні “вихлопи” ллють воду на млин ворога

На жаль, емоції зашкалюють, особливо в час гострої виборчої боротьби, яка відбувається в Польщі. І це, на жаль, вихлюпується звинуваченнями і заявами з боку польських політиків, але також, як на мене, не зовсім правильним публічним підходом з боку України. Я вважаю, що ці проблеми можна і треба було в безпосередньому діалозі вирішувати між Польщею і Україною. Це не означає, що діалог напряму не міг би бути на підвищених тонах. Але ці публічні “вихлопи” ллють воду на млин тих, хто не зацікавлений в наших позитивних взаєминах із Польщею. Мені видається, що ми, як українці, мали би проявити трохи більше витримки, незважаючи на те, що ми у війні. Ми очікуємо, що світ нам буде допомагати, а насправді маємо вміти переконувати і аргументувати. Ми маємо вміти так само чути те, що нам кажуть партнери. Можливо, це була не тільки двостороння історія. Підозрюю, що було залучення колег зі Сполучених Штатів та з інших країн. Відбулася зустріч президента Зеленського з канцлером Шольцом. Певні поради могли стимулювати обидві країни все-таки перейти у формат конструктиву і прямого діалогу, а не публічних взаємних звинувачень. 

Сполучені Штати Америки пообіцяли нам багато ППО, попереду зима і ворог буде знову намагатися бити по енергетичних та критичних об'єктах. Танків Abrams поки ми не маємо. Важливо подякувати нашим Збройним силам за те, що вони змогли переконати наших міжнародних партнерів, що нам потрібно це все давати, і ми вже там, де багато хто навіть не очікував. Чи дійсно це вплинуло на рішення Штатів принаймні по Abrams? 

Наші Збройні сили опановують нову техніку, з якою їм доводиться працювати, причому дуже різну техніку, яка подекуди не є взаємно сумісною між собою. І вони опановують її дуже швидко, використовують дуже ефективно. А це, безумовно, є серйозним аргументом на користь того, щоб нам продовжували надавати зброю. Але очевидно, що обіцяні нам тридцять один Abrams –  це важливо, це прогресивно, але цього все ще буде недостатньо. Я щойно повернулася з Мадрида, і там ми говорили про додаткові танки "леопард", які є і в Іспанії. Для нас зараз, як би дивно це не звучало, важлива не лише якість, а й кількість цієї техніки. Нам потрібно добитися того, щоб її було більше. На жаль, на сьогодні рішення по далекобійних ракетах ще не ухвалено в Сполучених Штатах Америки і для нас критично, щоб воно було ухвалене поряд із тим, що у нас є пілоти, які вже проходять навчання. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Польща продовжує передавати Україні зброю, - Княжицький