Позиційна війна, за його словами, лише виснажуватиме військо та гратиме на руку РФ. Очевидно, що зміст статті спричинив хвилю обговорень не лише в українському суспільстві, а й за кордоном. 

Вихід Головнокомандувач вбачає в пошуку технологічної переваги над ворогом. Водночас Залужний зазначив, що немає жодних ознак того, що невдовзі може відбутися революційний технологічний прорив, чи то в сфері безпілотників, чи то в сфері радіоелектронної боротьби. 

То на передачу якої зброї можна розраховувати і чи можливий контрнаступ Збройних сил України? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів полковник запасу ЗСУ та військовий льотчик-інструктор Роман Світан. 

Ця стаття “відкрила очі” багатьом українцям, а слова Валерія Залужного про те, що лише технологічні переваги можуть стати вирішальними у цій війні, змусили задуматись. Чи нададуть західні партнери Україні, наприклад, ракети збільшеної дальності ATACMS? 

ATACMS і TAURUS — будуть, SKALP і Storm Shadow вже ефективно працюють

ATACMS у нас точно будуть, ба більше, у нас вже є ATACMS із радіусом дії до 100 миль. Першу партію, у якій було декілька десятків цих ракет, ми вже “добиваємо”, якщо можна так сказати. І є позитивна інформація про можливе отримання ракет ATACMS, радіус дії яких становить 300 миль, для виконання різних завдань, зокрема знищення російських військових об'єктів на більшій відстані, навіть у Криму. Окрім 300-мильних ATACMS, обговорюють надання й крилатих ракет TAURUS, які ми очікуємо від Німеччини. Швидше за все, німці чекають саме цього “дуетного” рішення, як це було з Abrams і Leopard. 

Однозначний плюс є – ми почали отримувати достатню кількість ракет. Поки стосовно TAURUS і ATACMS питання відкрите, але ракети SKALP і Storm Shadow працюють дуже і дуже ефективно. Поки ми бачимо удари по Керчі, але наступні удари можуть бути нанесені вже по Керченському мосту і по Таганрогу. Вже сьогодні Україна завдає ударів по Російській Федерації, а з наданням нам усієї потрібної зброї цих ударів буде тільки більше, і вони будуть ще більш точними. 

Повернуся до ударів по Керчі, які ви згадали. Ви, як льотчик, можете нам більше розповісти й деталізувати. За офіційною інформацією, ці удари Україна нанесла саме з ракет класу повітря-земля, і там було знищено, зокрема цей недобудований ракетоносій “Аскольд”, де був удар по сухому доку в Керчі. Ракети класу повітря-земля означають, що наша штурмова авіація була на “нулі”, бо, якщо дивитися на карту, це досить велика відстань. 

Так і є. Найімовірніше, що цей удар завдали ракети SKALP, бо дальність ураження сягала 250 кілометрів. Саме дальність цих ракет могла найбільше підійти і за масштабами руйнувань, і за відстанню ураження. На відносно малій висоті можна це зробити, умовно, від Гуляйполя до Керчі, якщо ми говоримо про установку на нульовій лінії фронту. По фронту є точки, з яких можна вийти, відстрілятися і піти. На дуже малій висоті Ту-124 може пройти на висотах, як говорили мої інструктори, “в метрі від соняхів”, щоб пройти повз російські радари. Наші пілоти – спеціалісти, які вже вміють працювати на таких критично малих висотах, тим більше їхні літаки не штурмові, а бомбардувальники. 

Ту-24 – носій SKALP, у нас точно є таких чотири ліката, тобто дві пари, а це означає, що, як мінімум, вісім ракет вони могли одразу одномоментно підняти і виконати бойове завдання. До того ж, не всі вісім були ракети SKALP, бо перед ними йшли ракети AGM-160, які “сліпили” ППО ворога, а вже після них летять SKALP, приблизно на висоті 10-15 метрів. Перед ціллю вони роблять “гірку” висотою 2 кілометри, а потім під кутом 60 градусів заходять на ціль. При тому, на це вже не може впливати РЕБ противника, бо головка самонаведена на інфрачервоний діапазон. А цей удар – результат гарно і правильно виконаної роботи наших хлопців. 

На нас скидають керовані авіаційні бомби, а ви раніше казали, що поки нам не дадуть F-16, нам потрібна фронтова протиповітряна оборона. Чи з'явилася у нас ППО і чи маємо ми можливість цих пару місяців, поки нам не нададуть F-16, якось боротися з російськими літаками і “КАБами”?

Ну “КАБам” протидіяти можна тільки “РЕБом”. КАБ – керована бомба у вільному падінні, і бомбардувальники її “під себе” кидають. Якщо пояснювати простою мовою, то ця ракета з такими крильцями, і вона не падає “під себе”, вона планерує з висоти понад 10 кілометрів. Вихід бомби на ціль йде за спутниками. Залужний про РЕБ, до речі, також говорив. Якщо РЕБ виставити вздовж лінії фронту, то всі авіабомби будуть зникати з курсу, падати “під себе” на ту ж лінію фронту, ба більше, їх можна збивати над окупованою територією України, і падати вони будуть на голови росіянам. Це перший крок до появи F-16, а другий – використання радянських зенітно-ракетних комплексів, які поки ми використовуємо як об'єктні, тобто з дальністю до 70 кілометрів. 

Ми вже збивали літаки ворога в режимі ракетних засад, коли зенітно-ракетний комплекс виходить не ввімкнений, чекає поки прилетить літак, а потім вмикається, випускає ракету і повертається на місце. Ракета збиває літак, бо будь-який літак, який скидає КАБ, йде на висоті мінімум 10 кілометрів. Тобто все, що нам потрібно, це зенітно-ракетний комплекс з дальністю ураження 70 кілометрів. У нас є декілька позицій С-300 і зенітно-ракетний комплекс Patriot, наразі тільки ці. Є ще С-200, але це дуже стара ракета, яку дуже складно розмістити вздовж лінії фронту, бо вона потребує серйозної пускової установки. Станом на зараз ми працюємо тим, що у нас є, але, звісно, хочеться більше. 

Так чи інакше, росіяни вже навчилися робити FPV-дрони і навіть поставили на промисловий потік. Відповідно, з ними боротися можна тільки РЕБами. Наші військові кажуть, що у росіян є достатньо радіоелектронної боротьби, окопні РЕБ вони понаставляли усюди, де тільки могли. Тобто наші FPV-дрони втрачають певну ефективність. А з нашого боку, і про це Залужний також писав, не вистачає радіоелектронної боротьби. Чому у нас так довго збирають РЕБ, якщо ми не під санкціями? Ми б також могли робити їх у промислових масштабах. 

“Укроборонпром” – стара радянська система, яка не працює в теперішніх умовах 

Це серйозна системна боротьба, і таке виробництво потрібно розробляти у промислових масштабах. “Укроборонпром” – це така стара радянська система, яка більшою мірою працює лише на себе. Туди вливається “молода кров”, але змінити стару систему не виходить. Там повністю неефективні централізовані закупки, а на реальні потреби немає швидкої реакції. Зараз станція радіоелектронної боротьби – це простий генератор білого шуму, який на певних частотах “забиває” всі канали управління, і це приклад найпростішої роботи. Складніші системи - це ті, в які більш-менш вбудовують сигнали управління дронами, які або “забивають” або перехоплюють управління і садять їх у себе. Але оптимальний варіант – це просто “заглушка”, бо FPV-дрон летить на прямому управлінні, тому заглушити цей зв'язок – дорівнює впасти дрону. 

Тобто все це зробити і запустити можна швидко, тим більше Україна славилася військовими радіотехнічними училищами, які розігнали, але спеціалісти залишились. Знайдіть військових спеціалістів, поставте їм мету, і вони зроблять усе, аби закрити це питання. Тут питання до Міністерства оборони, але поки і ця система у нас надто радянська. 

По всій лінії фронту у росіян логіка дій одна: спочатку ввести техніку, її усю позбивають, а потім у місцях технічного “клину” підпаленої техніки піхота йде невеликими групами. І так в різних місцях невеликими модуляціями. Чого росіяни можуть досягнути цим враховуючи погіршення погодних умов і настання холодів?

Максимум – просування на декілька кілометрів, але ці декілька кілометрів коштують десятки тисяч життів. Таке співвідношення можна побачити на прикладі просування ПВК “Вагнер”. За рік вони пройшли від Попасної до Бахмута, тобто 30 кілометрів. Втратили приблизно сотню тисяч своїх військових. Але 30 кілометрів росіяни вже точно ніде не пройдуть, можливо десь на окремих позиціях на декілька кілометрів, і втратять ще, я думаю, десь 30-50 тисяч росіян. Найближчим часом розпочнуться дощі, і рух російських військ значно ускладниться. Донецький чорнозем – це те саме, що рідкий бетон, він засмоктує ще краще. Тому я не думаю, що будь-який рух росіяни до весни зможуть організувати. 

А чи встигаємо ми до початку зими просунутись на лівому березі Херсону і “продавити” лінію Суровікіна в напрямку Токмака? Чи, можливо, потрібно перекласти ці плани вже на 2024-тий рік?

З постачанням F-16 розпочнеться зовсім інша війна

Ні, не потрібно перекладати. На лівому березі та в районі Токмаку – глинистий піщаний грунт. А мокрий пісок – це найкращі умови для пересування техніки. Тому зупинятися ми точно не будемо, але використаємо погодні умови, прикриємося зливами на Сході, поки росіяни будуть застрягати у донецькому чорноземі. В цей час ми будемо продовжувати рух як мінімум у двох напрямках. Лівий берег Дніпра можна форсувати у будь-яку погоду, а далі продовжимо рух в районі Токмаку. На Сході у нас також є одне місце, де ми можемо продовжувати рух по дорозі з твердим покриттям практично на Бахмут. Саме ці три напрямки ми будемо використовувати в осінньо-зимовий період, і дочекаємось, коли нам поставлять літаки F-16. А з ними, повірте, буде вже зовсім інша війна. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Конфлікт між військовим і цивільним керівництвом може призвести до втрати країни, – Береза