До України потроху почала приходити “мода” на все ліберальне. Звісно, після того, як все це закріпилось на Заході. “На папері” там все дуже гарно: рівність, взаємоповага, всесвітня любов, культура скасування відвертих ідіотів та протистояння будь-якій дискримінації. Проте, як завжди, хороша ідея переросла в абсурд.

Це найкраще видно на прикладі боді-позитиву. Це течія, яка починалась із захисту прав, зокрема сприймання їх соціумом, людей з інвалідністю. Дуже важливою вона стала для ветеранів війни в США. Якщо ти втратив кінцівку, маєш протез тощо, то ти не повинен почуватись “не таким”. Ця річ дуже актуальна для нас і сьогодні. Але дійшло все до відвертої пропаганди нездорового способу життя, коли люди з ожирінням заявляють, що вони мають такі ж права, як інші, а тому двері варто робити ширшими, автівки більшими і дати їм спокій, мовляв, їхнє тіло – їхнє діло. І, що найгірше, їх почали трактувати як борців за права людей із зайвою вагою.

Відразу зазначу, що сам я, м’яко кажучи, не худорлявий. І не маю нічого проти людей, які мають зайву вагу. Просто є об’єктивні речі (як, наприклад, здоров’я), які кажуть, що мати ожиріння – не нормально. І не треба це подавати як “я йду проти системи”.

Сьогодні перед тим, як висловити свою думку, ми змушені її 100500 разів обдумати, чи не буде це якимось “-измом” або “-ізмом”, булінгом, порушенням чиїхось прав тощо. Щоправда, всі забувають, що кожен має право висловлювати власну думку і її також мають поважати. Проте це, чомусь, забувається. Часто буває так, що коли представник меншини зневажає більшість, то це сміливо, а якщо навпаки – то це смертний гріх. Ми маємо постійно влаштовувати “теплі ванни” представникам усіх меншин, часто виходячи за межі здорового глузду. Наприклад, якщо людину, яка народилась із ХУ-хромосомами, але з певних причин вважає себе жінкою, ми назвемо чоловіком, то вона образиться і звинуватить тебе у сексизмі, мізогінії, булінгу тощо. Якщо у розмові ти скажеш щось, що не сподобається колезі, вона відразу це кваліфікує під якийсь “-изм” і тобі знову буде непереливки. Ми маємо поважати права і почуття всіх окрім більшості.

Представники різних меншин вимагають не рівного, а особливого ставлення до себе

Ба більше, часто представники різних меншин вимагають не рівного, а особливого ставлення до себе. Так, якщо для людини щось є стресовим, вона буде уникати цього. Наприклад, у США приблизно 20% представників так званої Генерації Z на одну з трьох перших співбесід щодо роботи беруть із собою… когось із батьків. Чому? Бо це для них стресово! І виходить, що не людина бореться зі стресом, аби вписатись у рамки певної визначеної норми, а працедавці змушені змінювати норму, аби зробити її комфортною для меншості. А якщо хтось відмовиться, то це, мабуть, ейджизм.

Проте нагадаю: якщо меншість керує більшістю і визначає правила існування для всіх, то це точно не демократія.

Ще була ситуація із моделями янголів Victoria’s secret. Нібито вони не такі, якими є жінки в реальності, а отже це утиски прав. Тобто, вони мають надто ідеальну фігуру, яку має не так багато жінок, за що їх ледь не "закенселили". Бо це ображає. Взагалі, всі стали дуже “ображеними” усім на світі.

Аж тут війна. Така велика, посередині Європи. З воєнними злочинами і всім іншим. Це стрес. Це неабиякий стрес для усіх. Але тут не працюють норми про булінг, “-ізми” і все інше. Бо є реальність. Реальність, де не приведеш з собою маму, бо тобі некомфортно. Реальність, яка ніяк не пом’якшиться, бо тебе це ображає. Реальність, де або ти, або тебе. І цій реальності байдуже, ким ти себе позиціонуєш і як хочеш, аби до тебе звертались. 

Я недавно мав діалог з 18-річною дівчиною, яка казала, що призов до війська – це порушення прав людини і все має бути за бажанням і контрактом. Це покоління прекрасно знає свої права, забуваючи про обов’язки. І їх виховали діти 80-х і 90-х.

Мене взагалі цікавить, як наше покоління, яке стрибало з 2-го поверху недобудованого будинку через арматуру в купу листя, тепер не переносить лактозу і каже “крінж” замість “пизд*ць”.

В цілому, це нормально, що батьки намагаються забезпечити дітям кращі умови, ніж мали самі. Проте не треба робити з цього “теплицю”. Бо є ще інша істина: важкі часи народжують сильних людей, сильні люди приносять легкі часи, легкі часи породжують слабких людей, а слабкі створюють важкі часи. Тому просто варто подякувати, що не всі сьогодні “ображені”. Зрештою, коли прийшла війна, всі сховались за плечі сильних людей, які готові бити у відповідь, а не “підставляти другу щоку”.

Я вже не буду згадувати, скільки “правих” зараз тримає зброю в руках, а скільки “лівих” заявляли, що не донатитимуть на ЗСУ, бо "не фінансують вбивства".

Інколи варто кинути дитину в озеро, аби та навчилась плавати

Просто виховуючи дітей, не забувайте пояснити, що життя не буде “цілувати їх у дупу”, як це робите ви. Не все, що кажуть люди, має бути образливим. Звісно, треба відстоювати свої права, але не завжди всі навколо намагаються тебе булити чи зневажати. А ще інколи варто кинути дитину в озеро, аби та навчилась плавати. А організм, який формуватиметься в стерильності, помре від першого контакту з вірусами у дорослому віці. “Тепла водичка” лівацтва й ліберальності розбилась об холодні скелі реальності.

Джерело.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.