Вітаю! Це "Маркер подій". Мене звати Ольга Салабай, і сьогодні моїм гостем є капітан Збройних сил України, ексміністр інфраструктури Володимир Омелян. Вітаю Вас, пане Володимире!
Вітаю Ольгу, вітаю наших слухачів!
Ви раніше казали, що росія займається державним піратством. Поясніть нам, будь ласка, що це означає?
Я це говорю в контексті Чорного моря, що вони фактично своїми односторонніми діями зупинили весь вантажопотік, в першу чергу до українських портів, але страждають порти і інших держав, бо територія Чорного моря засмічена російськими мінами, які виявляються то в протоці Босфор, то в портах тієї ж Грузії або Румунії чи інших держав. Насправді такі дії росії вони грубо порушують все міжнародне право і двосторонні угоди не тільки з Україною, але і з іншими державами. Але Кремлю не звикати порушувати і плювати на все, що вони раніше підписували і обіцяли дотримуватися. Ми бачимо новий виток подій навколо зернового так званого коридору, що він фактично зупинений зараз російською федерацією, і наші союзники докладають зусиль щодо його відновлення. Ми бачимо, як кілька днів, вірніше ночей, поспіль росія нещадно бомбардує українські морські порти на узбережжі Чорного моря з єдиною метою. Там немає військових цілей. Для того, щоб зірвати можливість відновлення зернового коридору. Навіть якщо буде досягнута домовленість, що можна возити, не буде звідки возити. Але я думаю, що і ці плани Кремля будуть зруйновані.
Зерновий коридор це надважлива місія, і росія, звичайно, це розуміє і шантажує світ цим. Як Ви гадаєте, чи потрібно йти на поступки і підключати російський банк до міжнародної системи SWIFT? Чи шукати, можливо, якихось інших шляхів?
Я сторонник той версії, що Кремль і росію треба відключати від усього, що всі росіяни, які проживають на будь-яких підставах за кордоном своєї матерної країни, повинні бути повернені до себе додому і там будувати або автократію, або демократію, або монархію. Хай собі самостійно вирішують, що хочуть. В цій ситуації найкращою відповіддю був би турецький військовий конвой, який би супроводжував цивільні судна. Або цю місію, мені здається, мала би взяти на себе Велика Британія чи будь-яка інша держава, військовий флот якої перебуває в акваторії Чорного моря. Всі інші спроби вийти з росією на якийсь діалог там чи вийти на якесь компромісне рішення, приречені на невдачу. Ми бачили, що зерновий коридор працював дуже важко. Фактично Ердоган в багатьох випадках просто ігнорував позицію Москви, і тільки завдяки цьому він продовжував своє існування, мається на увазі зерновий коридор. В цьому випадку мені здається, що панькатися немає з ким і немає про що домовлятися. Похід Прігожина на Москву підтвердив, що Кремль надзвичайно слабкий, і на межі розпаду сама імперія.
А чого нам очікувати від Туреччини? Чи має Ердоган якусь вигоду від домовленостей з путіним, зокрема щодо зернової угоди?
Ми бачимо, що в позиції Ердогана з'явилися суттєві зміни. Це було вже очевидно публічно на Вільнюському саміті НАТО, коли він раптом оголосив про підтримку прагнень Швеції приєднатися до НАТО, коли він оголосив давню ідею Туреччини стати членом Європейського Союзу, коли американські союзники начебто погодились надати йому свої бойові літаки, продати (бо Україні вони їх продають безкоштовно, а Туреччині продають). Тому можемо сподіватися на якийсь інший виток відносин з Туреччиною. Тут, до речі, дуже цікаво воно співпало, але треба звернути увагу на вчорашню заяву Ірану щодо територіальної цілісності України і підтримки раптом Києва саме, яка була спровокована позицією Москви по спірних островах між Іраном і Об'єднаними Арабськими Еміратами, коли Москва раптом прийняла сторону Об'єднаних Арабських Еміратів. Видно, в Дубаї занадто багато вже російських мільйонерів і мільярдерів, і вони вирішили пожертвувати позицією, власне, свого союзника Тегерану. Тому, власне, отакі-от події, коли Москва все більше втрачає підтримку, коли Москва стає кульгавою качкою не лише для Китаю, але й для Туреччини, може створити для Ердогана шанс, яким він потенційно готовий буде скористатися і перетворити Туреччину на справді регіонального лідера.
От напередодні Литва запропонувала доставляти українське збіжжя через Балтійське море. Чи взагалі можливо це?
Це хороша ідея. Єдине, що є проблема її реалізації. Так само як Хорватія заявила, що вона готова надати свою залізницю в Адріатиці і порти для перевантаження українського збіжжя. Як туди потрапити? На жаль, ці півтора року, окрім проривів щодо переорієнтації певної частини експорту України на західний кордон, більше ніяких суттєвих зрушень не дало. Тобто наша інфраструктура в західному напрямку як була поганенька, такою ж поганенькою лишається. Пропускна спроможність залізниць у західному напрямку є вкрай обмежена, і так само кількість пунктів переходу не збільшилася в рази, а мала би. Тому так, от в часи таких подій, коли зерновий коридор заблоковано, експорт має йти на захід, на ту ж Польщу, на країни Балтики, на південь Європейського Союзу. Але впирається у фізичні обмеження. Інфраструктура до цього не готова, бо нею ніхто не займався, розповідали про залізні зміни, які не мали під собою підґрунтя.
А от чи можливо, якщо знову ж таки нам допоможуть західні партнери, взагалі виключити росію з тієї зернової угоди і без її участі доставляти українське зерно?
Безумовно, цим шляхом це можна робити. Для цього навіть не треба воювати, достатньо просто приставити до цивільного каравану суден один або два військових кораблі НАТО. Ось і все. Росія ніколи не насмілиться атакувати натівський флот в акваторії Чорного моря. Це було, до речі, доведено минулого року, коли Британія своїм військовим кораблем пройшла, абсолютно правильно вважаючи, що це територіальні води України, Крим. Але, тим не менше, росіяни вважали це своїм і, окрім пустих погроз, нічого не послідувало. Тому в цьому випадку бужи так само: якщо в когось буде достатньо сили волі надати військовий конвой, що Ердоган, що Британія тільки виграють у цьому.
Пане Володимире, ще давайте поговоримо про тему економіки. Ви раніше казали, що Україна досі не перейшла у формат воєнної економіки. Чому Ви так вважаєте? І взагалі, що означає цей термін "воєнна економіка"?
Ну я так вважаю, тому що я бачу, що відбувається на фронті із забезпеченням військ, оскільки я воюю так само в ряді ЗСУ, чим дуже пишаюся насправді. Воєнна економіка в класичному розумінні ХХ століття, що всі вийшли на роботу на військові заводи в робі з мішковини і отримують порцію хліба на добу, звичайно, в Україні неможливо. Абсолютно спокійно будуть працювати і манікюрні салони, і, мабуть, що і дискотеки та якісь інші розваги. Але з іншого боку, те, що ми бачимо в повсякденному житті, що волонтери досі продовжують збір, на критично необхідні для воєнних дій Збройних сил України речі, це вкрай неправильно. Це величезна помилка і це величезний злочин української влади проти українського народу. За півтора року війни мали бути організовані виробництва на державне замовлення всієї номенклатури речей, які потрібні для Збройних сил, починаючи від спорядження, завершуючи тими речами, які можливо виробляти в Україні. Це, до речі, і дрони. Щонайменше половину комплектуючих до дронів Україна може виробляти в себе, якщо для цього створити виробничі потужності. Ці потужності можна було створити в Західній Україні, в Центральній Україні в незліченній кількості точках. Бо ви можете проїхатися по Львівщині чи по Івано-Франківщині, подивитися, скільки в нас є занедбаних заводів, цехів з підключеною інфраструктурою, які треба просто повернути до життя. Цього всього зроблено не було. Ми досі випрошуємо, вимолюємо в союзників. Це теж проблема, бо їм треба самим десь шукати чи спорожняти свої склади, чи десь замовляти окремо. Але я впевнений, що вони би з радістю надали нам обладнання безкоштовно. З радістю надали нам безкоштовно навіть багато комплектуючих до потрібних нам речей. І сьогодні українські ракети могли би вже просто знищувати Кремль не в Фейсбуці, а в реальності. І це величезна проблема. На жаль, українська влада не подбала про те, щоб українське військо було належно забезпечене.
Що потрібно для того, щоб забезпечити українське військо?
Ну, в першу чергу, голову і бажання. Насправді ці всі процеси були зроблені під час дорожнього будівництва. І, до речі, запускав їх не Зеленський, а запускала команда Порошенка, зі мною в тому числі. Ми створили державну програму, ми створили державний спеціалізований фонд, який скеровувався виключно на дороги. І дороги почали будувати. Так само, якщо ви хочете будувати ракети чи дрони, чи ремонтувати танки в необхідних кількостях, чи, знову ж таки, випускати теплики (ред. — тепловізійні монокуляри) для війська, нічники, нормальну форму, то для цього має бути державне замовлення. Має бути затверджена на рівні уряду державна програма, і це мають бути виділені кошти. Бізнес інвестує сам у виробництво під тверді гарантії, що держава в нього буде в нього це викуповувати не протягом там місяця чи одного року, поки йде війна, а протягом років в подальшому. Це все буде потрібно так само на мінімум ще 5-10 років, я вам гарантую. Все починається, насправді, з політичної волі і бажання. В мене таке враження, що не всі агенти Кремля з влади пішли, і хтось під виглядом саме саботажу досі працює на Москву.
Ми розуміємо, що після перемоги нас чекає відбудова. І от як Ви гадаєте, пане Володимире, чи будуть вкладатися в нас західні партнери, бачачи, що ну не все ще гаразд, що є ще корупція і багато інших проблем?
Ну дивіться, глобально захід, дякувати Богу і такому нещасливому і водночас щасливому збігу обставин, визначив для себе, що Європа поширюється до Уралу, і Україна належить до Заходу. Це величезна, кривава, але величезна перемога української нації. Щодо того, чи будуть вони готові інвестувати? Ну очевидно, якщо вони знатимуть, що ці гроші банально вкрадуть і чергові там Тищенки, Єрмаки, Татарови куплять собі чергові вілли десь за кордоном, ніхто нічого вкладати не буде, ніхто нічого давати не буде. І це вже звучало як на Вільнюсі, так само і в Лондоні, і в багатьох інших точках, де проходили відповідні конференції з відбудови України. Зараз питання єдине, що влада повинна довести свою адекватність, як довели свою адекватність і силу Збройні сили України на полі бою. Що вони здатні реформувати державу, що вони здатні втриматися від корупційної спокуси, що вони здатні мати бачення, якою Україна буде в 2030-2050 роках. Тобто, щоб Україна виграла, вона повинна переконати Захід, що вона надійний партнер, що вона гарантований постачальник чи послуг, чи товарів, чи будь-чого іншого, що на неї можна покластись. Бо ніхто не хоче мати Україну як другу Угорщину чи, можливо, деяких інших держав, скажімо, на підтримку яких НАТО чи Європейський Союз не завжди може розраховувати. Оце критичний висновок перед українською владою. В нас часу є дуже мало. Нам потрібно на Вашингтонському саміті НАТО в наступному році отримати запрошення до НАТО або отримати чітку гарантію, що через рік-два ми станемо членами НАТО. Для цього українська влада повинна виконати своє домашнє завдання, як його виконують Збройні сили України. Якщо вона цього не робить, то вона не українська влада.
Які, зокрема, потрібні реформи?
Ну дивіться, є базові речі, про які говориться десятиліттями і особливо останніми роками, що має бути прозоре судочинство, має бути справедливий суд без політичного впливу, має бути так званий good governance, тобто прозоре державне управління державними ресурсами з чітким баченням, що треба робити. Має бути, звичайно, боротьба з корупцією і правоохоронні органи, особливо новостворені правоохоронні органи в сфері антикорупційної діяльності, повинні позбутися політичного впливу, який, на жаль, зараз прослідковується. І не дай Боже стати так само такими ж корупційними, як були свого часу СБУ чи Нацпол, чи багато інших органів. Я вважаю, взагалі з правоохоронцями нам треба переглянути існуючу систему, бо за моєї пам'яті у нас понад 15 правоохоронних органів, які невідомо чим займаються, пожираючи кошти платників податків і збагачуючись на наших очах. Це треба припинити. Ті, хто працює, ті працюють, всі інші йдуть в поле розмінувати там чи картоплю копати, на їхній вибір. В подальшому нам треба створити привабливі інвестиційні умови. Бо якщо хтось сподівається розбудувати Україну чи відбудувати, чи збудувати нову Україну за рахунок російських репарацій чи іноземних грантів, то давайте ми про це забудемо, це смішно. Гранти грантами, але ключове — це інвестиції. І іноземні інвестиції приходять в стабільну країну, де легко платяться податки, де податки нижчі, де є маса переваг порівняно з іншими. Які ми можемо переваги представити західним інвесторам? Незрозумілих інвестиційних мнянь у вигляді шаурми і тартара, який збирає за закритими дверима бізнес, чи незрозумілої політики економічної, де сьогодні Гетьманцев то вводить податки, то не вводить, де сьогодні половина бізнесменів мають проблеми з поверненням ПДВ і багато інших історій. Таке неприпустимо, якщо ми хочемо розбудовувати країну. І це питання теж до влади. Що вони роблять і чому вони так роблять, якщо це робиться погано?
Пане Володимире, дякую Вам за розмову. А я нагадаю: сьогодні гостем "Маркера подій" був капітан Збройних сил України, ексміністр інфраструктури Володимир Омелян. Мене звати Ольга Салабай. До зустрічі!