Такий стан речей призвів до жвавих дискусій серед українського суспільства.  Одні тішаться цим інвестиціям, адже це допомагає нам не впасти у глибоку економічну кризу. Інші ж кричать, що Україна таким чином все більше заганяє себе у боргову яму, вибратись із якої буде дуже важко.

То чи дійсно заганяє нас це у борги і яким чином ми будемо віддавати кошти після війни? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат економічних наук – Іван Ус.

Нам доведеться віддавати усі кошти, які сьогодні отримує Україна?

Ми не можемо власним доходами покрити власні видатки

Дійсно зараз, коли всі дивляться цифри, то багато хто каже про повертання коштів згодом та боргову яму для України. Ми чудово розуміємо, що ми не можемо власним доходами покрити власні видатки, а різницю ми покриваємо саме за рахунок зовнішніх інвестицій. Тобто є наші партнери, які постачають Україні не лише військову допомогу, а й економічну. Тут прикладом може бути Перша світова війна, яку Німеччина не програла військово, а саме економічно. Тому сьогодні цивілізований і демократичний світ розуміє, що він не повинен дозволити нам програти таким чином. І саме через розуміння того, що економіка така важлива, Україні почали допомагати. 

А тепер давайте дивитись, що конкретно нам дають і хто як допомагає. Та ж Америка, яка нам дає багато зброї, ще й суттєво підтримує нашу економіку. Але найважливішим моментом тут є те, що вони надають нам цю допомогу у вигляді грантів – не позик і не кредитів. Гранти – це гроші, які потім не треба повертати. Такі гроші саме тому й важко отримати. 

Крім того, не Штатами єдиними – нам надають гроші й інші держави. Насамперед – це Європейський Союз, який надав нам кредит на 18 млрд євро. Так, це вже кредит, але його умови, скажімо, нетипові. Справа у тому, що тіло кредиту ми зобов’язуємось віддати протягом 35-ти років. Це нечувано довгий термін, тож і тут нам зробили величезні “знижки”, а таке роблять дуже рідко. Крім того, відсотки цього кредиту, по-перше, є дуже низькими, а по-друге, якщо ми будемо чітко імплементувати всі необхідні реформи, які передбачає МВФ, їх за нас заплатять наші партнери. 

До речі, про реформи. Ми змушені їх втілювати?

Це теж цікаве питання. Ми часто чуємо слово “мусите” і тому подібні речі. Але це все логічно пояснюється: ці реформи, які просуває Міжнародний валютний фонд, орієнтовані на ріст нашої економіки та благополуччя. Ба більше, ми самі їх пропонуємо МВФ перед тим, як просити про позику. Іншими словами, ми кажемо “ми зробимо отак і отак, а ви нам позичте гроші”, а вже тоді МВФ вирішує, чи підходить йому таке, адже він зацікавлений у тому, щоб ми були спроможні віддати позику. Тобто, Фонд просто страхується таким чином. Тому нічого поганого в таких реформах немає. 

Тобто, деякі кошти нам все ж доведеться віддати. Чи враховується при цьому інфляція, адже умовний мільярд доларів зараз – це не той самий мільярд доларів, який буде через 5-6 років?  

Це треба дивитись умови кожної окремої позики, бо такі речі вказуються окремо. Може бути таке, що ми віддаватимемо гроші з урахуванням інфляції, а може бути таке, що домовленість була про номінальне число. 

Яка різниця між тим, що нам дає організація, і тим, що дає одна конкретна держава? 

Головна різниця тут в тому, що організація перед тим, як дати нам гроші, повинна це узгодити з усіма членами, які до неї належать. Тому тут часто виникають різні маніпуляції, як це робить Угорщина. ЄС голосував за транш для України, а Орбан захотів, щоб частина цих грошей пішла до Угорщини, бо ця країна приймає наших біженців. Ми, звісно, вдячні усім державам, зокрема й Угорщині, за таку допомогу, але отакі речі можливі. 

Якщо ж одна окрема держава вирішила надати нам позику чи грант, вона нічого ні з ким не узгоджує, а просто робить це. Тому часто так і буває: країна може належати до Євросоюзу, але надає Україні допомогу самостійно. Це і швидше, і простіше з процесуального погляду. 

Загалом, наша розмова вийшла доволі позитивною, бо ми визначили, що насправді жодних боргових ям для нас немає. Ми переможемо в цій війні, ми в цьому не сумніваємося, і тоді нам доведеться розбудовувати нашу економіку. Що тут буде ключовим?

Відбудова нашої економіки – це тільки наша проблема і завдання 

По-перше, слід розуміти, що нам допомагають, допоки триває війна. Як тільки Україна поверне контроль над своєю територією, наші партнери вирішать, що на цьому допомога припиняється. Мовляв, ви перемогли, а далі давайте собі раду самі. От тоді ми й зіштовхнемось із проблемою дефіциту бюджету. 

Звісно, можна буде брати кредити, але відсотки вже не будуть такими привабливими, як ми маємо сьогодні. Тут як приклад я наведу Росію – її витрати на відсотки (тобто, не на самі кредити, а на їхнє обслуговування) перевищують витрати на освіту та медицину. А все так, бо інші держави дуже ризикують, коли дають їм позики, відтак “задирають” відсотки до 25-ти. У нас наразі зворотна ситуація, але після перемоги все зміниться. 

Тому відбудова нашої економіки – це тільки наша проблема і завдання. Ніхто не захоче вирощувати собі конкурента в особі України. Тобто, нам допоможуть відбудувати інфраструктуру, школи, мости тощо. Але вкладати в розвиток нашої економіки не будуть. Тому ми будемо змушені переконати світову спільноту інвестувати у нас. 

Наприклад, у нас буде один цікавий аргумент, який стосується домовленостей із Заходом. Ця війна усім показала, що такі організації як ООН чи договори типу Будапештського меморандуму банально не працюють. Багато країн будуть вагатись, чию сторону в світі займати: бути із колективним Заходом чи з Росією та Китаєм. І саме економічна допомога для України може стати аргументом для таких країн з боку Заходу. Так вони побачать, що ЄС, Британія і США допомагають відновлюватись і “ставати на ноги”. Іншими словами, ми повинні використати допомогу Україні як аргумент на користь Заходу. Ми повинні оці сучасні емоційні заяви про допомогу нам перетворити у раціо. 

Зрозуміло, що інвестори до нас прийдуть. Той же військово-промисловий комплекс – німецька компанія Rheinmtal вже анонсувала будівництво нового заводу спільно з Україною. Це зрозуміло – вони роблять зброю, а ми її використовуємо, роблячи рекламу. Це вже перший напрямок, в якому слід працювати нашим дипломатам. Ну і, звісно, продовольство, адже ця війна показала всьому світу, наскільки Україна важлива. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Американці хочуть розуміти, на що витрачають гроші в Україні, – дипломат