Ці слова викликали багато запитань й спричинили немало обговорень у суспільстві. Проте згодом під власним дописом у Фейсбук про результати форуму віцеспікер заперечив, що мова йшла про те, аби дати більше повноважень президенту. 

Що стосовно цієї заяви думає український правознавець й депутат Київради Леонід Ємець розповів в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина”.

На вашу думку, тези, які озвучив пан Корнієнко, – підготовлений виступ чи імпровізація? 

Коли людина, яка займає посаду, про щось публічно заявляє – це не може бути спонтанним. Такі виступи можуть бути спонтанними, якщо їх озвучують десь в метро чи на вулиці. Але коли це роблять під час офіційного заходу, то такі вислови треба сприймати виключно як заяви особи. Власне, це його офіційна функція, яку він і виконує на цих заходах. Тому принаймні я вважаю ці вислови офіційною позицією. 

Тут ключові слова, "ми тестуємо модель", тобто модель не розробляють, не планують, вона вже існує і її тестують. Модель, фактично, є президентсько-парламентська форма правління. Де ми зараз можемо побачити дію цієї моделі? 

Диктаторська влада головокомандувача важлива для перемоги

Таку модель почали тестувати ще в Стародавньому Римі. Термін "диктатура" зараз має негативні нотки, але свого часу його придумали стародавні римляни саме у період воєнного стану, коли керівнику сенату передавалися повноваження диктатора, тобто надзвичайні повноваження. Зміст у тому, що не всі ті повноваження віддавали назад після завершення війни. Тому термін "диктатор" набув трохи інших ознак. Чи є ознаки збільшення президентських впливів в нашій державі сьогодні? Однозначно, є. Це притаманно самому статусу воєнного стану, коли громадянські права можуть обмежувати, коли Президент як Верховний Головнокомандувач набуває відповідальності за всю державу. Тому, очевидно, сьогодні повноваження президента набагато серйозніші і більш розширені, ніж під час відсутності воєнного стану. А коли пан Корнієнко говорить про тестування президентської моделі правління, я думаю, він не зовсім коректно собі це уявляє, бо це два абсолютно різних стани держави: коли держава перебуває в воєнному стані і діє відповідно до режиму цього стану з усіма тими обмеження, про які я казав, або коли держава перебуває в цивільному стані, і тоді працюють принципи демократії. От тоді ми можемо говорити про президентську форму правління, парламентську форму правління або, як її ще іноді називають, змішану. Хоча, як правило, це лише теоретичні розкладки. 

Багато хто думає, що у нас в Конституції прописано, що Україна –  парламентсько-президентська республіка. Немає там такого. Просто той перелік повноважень, які є в українському парламенті, наприклад, те, що парламент формує уряд, призначає міністрів, – це ознаки саме парламентсько-президентської республіки. А якби всі ці функції належали президенту, то ми б говорили про президентську республіку. І тут виникає питання: сам факт існування парламенту і його впливу на виконавчу владу має залишатися в нашій країні чи ні? Чи мають парламентарі як представники, обрані до українського парламенту, грати провідну роль? Чи ця роль переходить до одноосібно обраного президента? І тоді президент несе відповідальність за все, що відбувається в країні. Тому, якщо пан Корнієнко говорить про те, що воєнний стан – це тестування президентської демократії, то це означає, що він сутнісно не розуміє про що йде мова. Це два абсолютно різних правових стани. Воєнний стан дуже схожий до стану диктатури. Я недарма його назвав як приклад ще з часів Стародавнього Риму, бо сильна диктаторська влада головнокомандувача важлива для перемоги. Але в мирному стані, шляхом тестувань, ми дійшли висновку, що парламентська форма є найбільш притаманна для демократії, і це демонструють більшість країн світу. Хоча Сполучені Штати є саме президентською федерацією, це якраз дуже важливо, тому що це федеративна республіка, і це визначає дуже складну систему їхньої демократії. Тому США не можна брати за приклад. 

Загалом, у світі, серед європейських країн, серед цивілізованих країн, саме парламентська республіка є основною формою для здійснення демократії. Тому ми однозначно можемо говорити, що якщо мова йде про перехід від парламентської республіки до республіки президентської, то за сучасними світовими тенденціями, це передбачає звуженням демократії. 

У нас був такий президент – Віктор Янукович, який після Помаранчевої революції намагався узурпувати владу. А от Президент Ющенко відмовся від частини повноважень заради того, аби дійти компромісу. Як ви вважаєте, все те, що відбувається зараз, це намагання централізувати чи узурпувати владу конкретною політичною силою, яка, можливо, має свої плани щодо перебування на посадах і перебування біля керівного керма? 

Українське суспільство неможливо змусити погодитись з узурпацією влади

Узурпація від демократичних принципів відрізняється певними ознаками. Узурпація – це коли з суспільством не радяться перед тим, як ухвалюють якісь рішення. Це коли суспільство ставлять перед фактом, що у влади є можливість змінити законодавство, бо у неї є монобільшість в парламенті і вона нею користується, не порадившись з людьми, тому що “може собі це дозволи”. У нас був колись період, коли в країні був достатньо серйозний уклін до президентської форми правління за часів Леоніда Кучми. Хоча тоді парламент був тим запобіжником, який дозволив зберегти демократичні принципи, і ми пам'ятаємо, що сильний парламент свого часу влаштовував достатньо гарячі дискусії з президентом. Це частина демократії, яка і відрізняє нас від Російської Федерації, де “на папері” у них Конституція є, але фактично, там абсолютна узурпація влади. Чи можлива у нас узурпація влади? Ну, спроби можливі. Але чи буде вона успішною? Вся історія Української держави, декілька наших Майданів і війна з Росією, переконують мене у тому, що українське суспільство неможливо змусити погодитись з узурпацію влади. Але кожного разу перемога демократії нам дається великою ціною, і з кожним разом ця ціна стає все більшою. Чесно кажучи, не хотілося б знову ні революцій, ні майданів, тому я б дуже рекомендував, якщо в когось в голові є такі думки – залиште їх там і не реалізовуйте у житті.

У нас був досвід, коли на засіданні Верховної Ради намагалися притягнути так звані “зміни до Конституції від Медведчука” і залишити Кучму при владі, просто на посаді не президента, а прем'єр-міністра. Тоді не вистачило чотирьох чи трьох голосів, хоча вважалося, що все підготовлено і все має бути так, як було написано в Адміністрації Президента, точніше Віктором Януковичем і Медведчуком. Як ви вважаєте, зараз в парламенті могла б бути зібрана критична кількість голосів, яка зможе змінити форму правління? 

Приклад Черчилля не дає спокою деяким політикам

Я думаю, що триста голосів на зміни в Конституції України сьогодні в парламенті немає. Ба більше, я думаю, що чим ближче до виборів, які, очевидно, вже планують проводити в березні наступного року, тим більш очевидною буде для депутатів монобільшості їхня неможливість потрапляння до наступного парламенту. Ну, власне, це все взаємопов'язані процеси і хотілося б ними займатися після того, як ми будемо впевнені що нам як державі вже нічого не загрожує. А поки до цього, м'яко кажучи, ще далеко, як і до членства в НАТО, яке, на мою думку, є єдиною гарантією не повторення або не продовження російської агресії. Сьогодні я б рекомендував всім зосередитись на нашій перемозі, а вибори і політичні ігри залишити на постпереможний період. Хоча, я так розумію, історія і приклад Черчилля, який переміг у війні, але потім програв з тріском у парламентських виборах, теж не дають спокою певним політичним силам. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Ціна питання - 6 млрд: як протистояння в Конгресі впливає на підтримку України