Ми пам'ятаємо кадри переповнених вокзалів і те, скільки чотирилапих друзів залишались там після того, як поїзд рушив. Волонтери та зоозахисники з усіх можливих каналів і ресурсів просили не покидати своїх домашніх улюбленців, а забирати їх з собою чи, принаймні, не закривати й не залишати їх у домівках. На щастя, волонтери часто виїжджали на такі зоомісії і передавали тварин у притулки.

Про те, як відбувається порятунок тварин з прифронтових територій, яка ситуація із притулками та як тваринам допомагають побороти посттравматичний синдром в інтерв'ю для “FM Галичина” розповіла режисерка та волонтерка Марія Дергачова.

Чи існує якась статистика щодо кількості тварин, які зараз перебувають у зооволонтерів та у притулках на прифронтових територіях? Які це тварини зокрема?

Якихось конкретних цифр я, на жаль, не знаю. Можливо хтось веде таку статистику. Можу сказати, що це незліченна кількість і вона щодня тільки збільшується. Ми мали проблему з переповненими притулками і до повномасштабного вторгнення, в умовно мирний час. А зараз ця проблема тільки збільшується, тому що господарі гинуть, покидають цих тварин, і вони, на жаль, залишаються самі. Війна тільки погіршує цю сумну статистику. 

На прикладі гуманістичного руху UAnimals хочу запитати про зміни. Фонд розпочав свою діяльність у 2016-му році з боротьби проти експлуатації звірів у цирках. А з лютого 2022-го року команда активно допомагає тваринам із зони бойових дій: евакуйовує, забезпечує кормом і ліками, а також відбудовує притулки для них. Як загалом зоозахисні організації змінили свою роботу під час повномасштабного вторгнення?

Певна кількість людей почала їздити в зону бойових дій. Я, наприклад, співпрацюю з фондом "Порятунок тварин Харків". Це громадська організація, яка вже приблизно 10 років рятує тварин. Раніше вони займалися цією діяльністю лише в Харкові і в області, ніколи не їздили в зону бойових дій, проте з початком повномасштабного вторгнення вони почали їздити туди і це для них було в новинку. Зараз це фактично їхня основна місія. Організація й надалі продовжує рятувати тварин у Харкові. Я кажу про ті випадки, коли котик чи песик застряг на дереві чи впав в ополонку, тобто якісь такі побутові ситуації. Але основною їхньою задачею зараз є евакуація тварин саме з лінії фронту. За день вони евакуюють від 50-ти до 70-ти тварин, а інколи й навіть більше. На жаль, це обмежують бокси й переноски, які є в мікроавтобусі. Уявіть, вони щодня з зони бойових дій вивозять 50 тварин. Ця кількість не зменшується, тільки зростає. Насправді масштаби справді колосальні. 

Як найчастіше рятували тварин на прифронтових територіях? Власники звертались до зоозахисників і волонтерів з конкретними запитами, що у цьому будинку чи квартирі перебуває тваринка, яку потрібно врятувати, чи до притулків забирали усіх тварин, і зокрема тих, які живуть на вулиці та не мають власників взагалі?

На початку повномасштабного вторгнення, коли Київська область була в окупації, утворився "Зоопатруль" – київська організація “кіношників”. Це продюсери, режисери, оператори, які в мирному житті займалися абсолютно іншими справами. І Дмитро – головний в цій організації – просто в Facebook написав, що він може поїхати і забрати тваринку, і за один день він отримав понад 100 відгуків з такими проханнями. У перші дні вторгнення люди не розуміли, що відбувається, і думали, що, можливо, вони на один день поїдуть кудись і це все завершиться. Вони не усвідомлювали масштаби того, що буде, і тварин залишали самих удома. Волонтери дійсно зламували двері і робили дірки у вікнах, аби хоча б воду чи корм передати. 

У прифронтових містах також бувають різні ситуації, коли люди вимушені тікати без тварин, і їх не можна засуджувати. Люди просять цих тварин забрати, тому рятувальники опиняються в дуже різних ситуаціях. В кращому випадку їм передають ключі і воли відчиняють двері у квартиру чи будинок, аби дістати тваринку. В гіршому випадку вони перелазять через браму або проводять ще інші операції, щоб урятувати інколи маленьких домашніх улюбленців, інколи великих тварин. Також збирають безпритульних тварин, яким потрібно дати цей шанс на життя. Тобто це все залежить від ситуації. Конкретно організація "Харків порятунок" працюють по заявках, тобто мають конкретні адреси, куди потрібно приїхати і звідки забрати. Можливо, якщо вони мають змогу, тобто місце в машині, то забирають й тих, кого просто побачили без заявки, аби вивезти тварину із зони бойових дій. 

Я закликаю, щоб люди брали тварин до себе на перетримку, і не купували, а саме брали з притулків

Але проблема навіть не в тому, аби забрати тварину з небезпечного місця, а в тому, аби в умовно безпечному місці знайти притулок, де цю тваринку можна розмістити. Цих тварин банально немає куди дівати. Тому я вкотре закликаю, щоб люди брали домашніх чи безпритульних тварин до себе на перетримку, і не купували, а саме брали з притулків тих, які не мають дому й власників. Зараз рекордна кількість саме покинутих домашніх тварин, які роками жили разом із людьми. Бо найчастіше люди бояться брати тварин з вулиці, бо кажуть, що вони можуть потенційно щось переносити. 

У ваших соцмережах можна побачити кадри із затопленого Херсону. Ви були серед волонтерів, які у перші дні після цієї жахливої трагедії, рятували тварин із, здавалося, безвихідних ситуацій. Розкажіть про те, як відбувалась евакуація тварин із Херсону. 

Найскладніше під час евакуації тварин з Херсону було тоді, коли вода почала сходити

Це була доволі специфічна робота, адже якщо рятувальники вже звикли до зони бойових дій, вони вже більш-менш розуміють, як поводитись і мають спеціальне спорядження, то працювати на воді, в умовах затопленого міста, а не просто на якійсь водоймі, це був справжній виклик абсолютно для всіх. Рятувальники просто “на ходу” вчилися кермувати човнами, хоча бачили ці мотори вперше в житті. Потрібно було об'їжджати паркани, і саме це і була найбільша складність. Проте, як мені здалося, найскладніше було вже в ті дні, коли вода почала сходити, і ці човни почали дном загрібати все те, що було під водою, тобто цілі затопленні міста. Затоплене місто – це тролейбуси, це брами зі шпилями, це автомобілі й будинки, дорожні знаки, які під водою, і про розташування яких ти не знаєш. Рівень води був дуже високий. В приватному секторі будинки були покриті по дах. Там, де були багатоповерхівки, рівень води сягав друго, а інколи третього поверху. І так само, як у випадку з Київською історією, коли підірвали дамбу, люди думали, що це на один-два дні, що вони на декілька днів поїдуть, вода зійде і вони повернуться у свої домівки. Багато людей залишили своїх домашніх улюбленців не з поганим умислом, а потім вже, на жаль, розраховували тільки на рятувальників, бо самостійно нічим допомогти не могли.

Окрім того, що рятувальники допомагали усім, кого бачили по дорозі, також працювали за заявками. Ми мали ключі від ДСНС. Нам люди передавали ключі від своїх квартир, давали адреси, і були випадки, коли залізти у квартиру можна було лише через під'їзд  другого чи третього поверху, а далі вже ходили і шукали потрібну квартиру. У випадку приватних будинків, врятувались лише ті тварини, яким вдалось вибратись на дах. Тому в ці дні волонтери й зоозахисники просили, та й узагалі ми завжди просимо, не тримати тварин на ланцюгу. В ці страшні для українців дні це могло коштувати життя наших чотирилапих друзів. Ми просили, аби люди перед тим, як тікати, відвʼязали тваринку, аби вона мала можливість хоча б самостійно врятуватись. 

Треба не забувати, що Херсон розташований буквально в двох кілометрах від лінії розмежування. Ворог просто “дихає в потилицю”. Це щоденні обстріли, і ці обстріли були саме в місцях евакуації людей, там, де були масові скупчення, де рятувальники вивозили людей і тварин. Ми працювали з тваринами і неодноразово чули обстріли поруч. Потім я поїхала самостійно, не була з рятувальниками, команда продовжила працювати, і вони потрапили під обстріл. В 50-ти метрах розлетілись уламки. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Це дуже екстремальні й небезпечні умови, і волонетрам й зоозахисникам було дуже складнопрацювати. 

Люди, які це все бачили, просто не справлялись з цим, хоча вони, на відміну від тварин, розуміли, що відбувається. Є дуже багато кадрів і відео з тваринами, які мають посттравматичний синдром після всіх цих вибухів. Тварини, як і люди, не були до цього психологічно готові. Чи відбувається якась робота з тваринами, які повернулись із зони бойових дій і які мають посттравматичний синдром? Хто опікується цим і за які кошти? 

Робота відбувається, тільки масштаби настільки великі, що неможливо допомогти кожному. Багато військових і цивільних, на жаль, зіткнулись із посттравматичним синдромом, а у тварин ця геометрична прогресія зростає з кожним днем. Я бачила роботу Бородянського притулку після окупації. Це була трагедія просто неписаних масштабів. Притулок був в окупації місяць, тиждень і один день, тому що керівництво його покинуло. Собаки понад місяць були абсолютно зачинені. З 400-та собак вижило лише 150. 

Із 400 собак у деокупованому притулку вижили лише 150, та й ті були травмовані не лише фізично, а й психологічно

Я була у цьому притулку у перші дні після деокупації, коли ми забирали цих тварин з притулку. Приїхали кінологи, які працювали з тваринами. Сказати, що вони були травмовані, – не сказати нічого. Це були живі скелети. І травмовані вони не лише фізично, а й психологічно. З ними працювали кінологи, які щодня допомагали цим тваринкам повернутись до життя. І за цих майже два роки всі ці приблизно 150 собачок вже прилаштовані у сім'ї, в Україні і за кордоном. Але це дуже невелика кількість, бо 150 тварин тільки з одного притулку. 

Я неодноразово бачила, як кінологи працюють на волонтерських засадах. Але відповісти на запитання, чи виділяються на це кошти, то такого цілеспрямованого кроку я не прослідковувала. В принципі, сфера порятунку тварин практично вся побудована на волонтерстві. Звісно, у нас є організації, які мають якісь кошти на це, в нас є спонсори, і, на щастя, велику підтримку ми отримуємо саме з-за кордону. Але у випадку, наприклад, "Харків порятунок тварин", ця організація витрачає приблизно 150 тисяч гривень в місяць лише на паливо, на те, аби доїхати в зону бойових дій і повернутися в Харків. Вони також розвозять тварин по Україні і навіть вивозять за кордон. Але це витрати лише не паливо, я вже не кажу про все інше. Утримання, корм і все інше – це просто шалені суми, тому ми залучаємо людей, які працюють на волонтерських засадах і тих, хто хоч невеликими сумами допомагає цим тваринам. 

Як вдається транспортувати великогабаритних тварин? Одна справа – це транспортувати в відповідному вольєрі чи в клітці котика чи собачку, зовсім інша – корів чи коней. Чи мали ви такий досвід і якщо так, то розкажіть про нього.

Я бачила транспортування лише невеликих свійських тварин, до прикладу, кіз чи вівць. Їх просто саджали в бус. Команда, про яку вже розповідала, "Харків порятунок тварин", вони отримали досвід евакуації десяток коней з Авдіївки буквально минулого місяця. Авдіївка зараз знищена вщент. Там щоденні обстріли, проте досі там проживають люди. Але це місто, яке абсолютно непридатне для життя. І цій організації допомагали люди, які спеціалізуються на конях. Вони мали спеціальний транспорт, коневозку, але в неї влучив ворожий дрон і вона вщент згоріла. На щастя, з команди ніхто не постраждав, але від коневозки не залишилось нічого. Проте вони успішно вивезли всіх коней і ці коні зараз перебувають у Харкові. Тобто для цього потрібне спеціальне обладнання і спеціальна людина, яка розуміється на тій чи іншій тварині. Тим паче, коні за цей час дуже одичіли, вони залишилися одні і просто бігали серед поля. Одна з лошадок підірвалася на "пелюстці", тому у неї були проблеми з копитом. Тобто евакуація великогабаритних тварин – це дуже великий виклик для людей, які беруть на себе такий відповідальний крок. 

У ваших соціальних мережах безліч звітів про допомогу тваринам і притулкам, зокрема найнеобхіднішим – кормом й іншими смаколиками. Насправді таких зборів справді багато, проте найчастіше у соціальних мережах вони не користуються популярністю. Чому так і як зараз йдуть справи із закриттям зборів на потреби притулків і чого притулки потребують найбільше? 

Збори акумулюються тоді, коли стається чергова велика трагедія. Найкраща допомога – регулярна 

Дуже акумулюються збори, коли вчергове стається якась велика трагедія, ніж ми звикли. Наприклад, коли підірвали дамбу, люди надсилали шалені кошти на допомогу тваринам. Люди бачили кадри, на яких тварини вилазили на дахи і як вони намагалися врятуватися. Саме тоді справді була велика допомога і на корм, і на евакуацію. Але проблема в тому, що це дуже одномоментно, і потім цей ентузіазм у людей зникає. Тому моя порада – регулярно маленькими коштами, пʼять-десять гривень, а ще краще 18 гривень, бо саме стільки коштує пакетик корму, надсилати на різноманітні перевірені фонди. Я завжди в своїх соцмережах прошу виділили ці кошти на одну порцію корму для тварин. В наш час ці гроші – ніщо, але вони можуть врятувати чиєсь життя. Ви один раз нагодуєте якусь тваринку. Тому найкраща допомога – це регулярна допомога невеликими сумами. І не лише коли вже сталась непоправна трагедія, а завжди, на постійній основі.

Ви нещодавно повернулись із Донецької області. Зокрема були у Констянтинівці, де собачок у светриках передавали волонтерам, в Часовому Яру відбулась евакуація козла, якому рятувальник Руслан дав своє імʼя. Проте найбільше мене здивував порятунок пораненого лебедя у Словʼянську. Розкажіть про цю історію детальніше. Яка подальша доля у цього білого красеня?

В день, коли ми рятували цього лебедя, ми їхали в Курахове, мали працювати тільки у цій зоні. Курахове поруч з селищем Максимільянівка, а воно – в декількох кілометрах від Мар'їнки. Наступне село – Георгіївка і… фронт. Ми мали працювати тільки в напрямку Курахове, дорога туди зайняла 4-5 годин, і під час дороги місцеві жителі Слов'янська повідомили нам, що вони вже декілька днів спостерігають те, як на замерзлому озері мучиться лебідь. Він наче подавав ознаки життя, але вони ніяк не могли до нього добратися, тому що з однієї сторони стояли військові і туди заборонено було заходити, а підплисти човном можливості не було, бо озеро замерзло. У цей день було 14 градусів морозу. Один із рятувальників "Харків порятунок тварин" взяв човен, бо коли він почав йти по кризі, вона провалювалась під вагою. Він спирався на цей човен і, на щастя, зловив цього лебедя. Лебідь був з пораненими крилами. Є підозра, що його покусали собаки. Озеро замерзло, а лебеді не можуть перебувати без води. Він не міг ані полетіти, ані втекти, проте його вдалося дістати. Нашому щастю не було меж. Він був дуже знесилений, і ми передали його людям, які розуміються саме на птахах. Зараз наш новий крилатий друг відновлюється. Тобто поки що ми лише чекаємо на позивні відгуки і на його відновлення. Але порятунок, на жастя, був вдалим. Ця ситуація показова, тому що демонструє, що тварини потребують нашої допомоги не лише під обстрілами, а й тоді, коли лютує мороз. 

Минулого тижня ми спостерігали рекордно низьку температуру цієї зими, а попереду ще місяць холоду. Як ми можемо допомогти тим тваринам, які у таких холод перебувають на вулиці, якщо ми не можемо забрати їх собі?

Нагодуйте собачку біля дому, впустіть кота у тепле місце – цим ви можете врятувати життя

У такі люті морози собака без їжі гине за добу, а кіт може замерзнути за шість годин. Для того, щоб допомогти тваринам, не завжди потрібно їхати в зону бойових дій чи робити якісь відчайдушні вчинки. Ви можете просто вийти біля свого будинку чи підʼїзду, там завжди проживають котики і собачки. Зробіть їм якусь примітивну буду, навіть з картонки, постеліть туди якийсь пледик чи светр, будь-що. Якщо хтось може купити або зробити власноруч з деревини якусь міцнішу будку, то поставте її і покладіть біля неї їжу. В такий холод бажано, аби вона була теплою. Також потрібно часто підливати теплої води, бо усі водойми й калюжі в такі люті морози просто замерзають. Ви можете не виходячи далі свого під'їзду, допомогти і врятувати чиєсь життя. Не закривайте свої підвали. У Львові існує закон, що коти входять в екосистему міста і заборонено закривати підвали. Проте люди, на жаль, продовжують це робити. Запустіть тваринку у під'їзд, трохи потеплішає і вони спокійно вийде. Насправді тварини дуже чистоплотні, вони не зроблять у підʼїзді нічого поганого. Добра справа не завжди потребує героїзму.  

Емма Стадник для "FM Галичина"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Милі воїни: як українці залучають кішок до боротьби проти РФ, — Рolitico (фото)