Попри повномасштабну війну, кількість українців, які спілкуються російською, залишається досить великою. Але ще більше людей використовує у своєму мовленні суржик, ігноруючи важливість вживання літературної мови. Вони пояснюють це територіальною особливістю. Та в чому різниця між раціональним мовним діалектом та суржиком ? І чому спілкування державною – важливе?  Про це ексклюзивно для “FM Галичина” розповіла письменниця,  громадська діячка, членкиня Національної спілки письменників України – Лариса Ніцой. 

Спершу хотілося би дізнатися, яким чином утворюється суржик і наскільки він звичний для різних мов і народів? 

По-перше, це звичне явище. Якщо ти вивчаєш якусь іншу мову, суржик буде обов'язково, його не уникнути. Дивимося на це питання в українському зрізі – маємо два рівні. Це суржик часів Радянського Союзу і той, який ми маємо зараз. В історичному аспекті суржик, за часів “рашки” і “совка”, став унаслідок того, що Московія, московити та рашисти планували перевести нас повністю на їхню мову. Спершу в Україні запровадили двомовність, щоб пізніше пропагувати московитську. Українці – народ хоч і лагідний, але впертий. Зараз вважається, що наша мовна стійкість стала слабкою, але українська – дуже древня і міцна мова. Вона не піддавалася усій “рашизації”. Масове запровадження московської призводив до мовного опору. І внаслідок цього виникали українсько- російські слова, які ще не втратили своєї української приналежності, хоча, уже і набували московських ознак. Так, власне, і виникав суржик. Українці почали використовувати, наприклад, слово “больниця”. Це ж не російською, але вже й не українська “лікарня”. Так у нас виникло багато покручів. Ці слова, можна порівняти із змією під час линьки. З одного боку, вона до половини вже зняла з себе шкіру, але з іншого – ще ж у ній. Так змінювалася наша мова в радянські, більшовицькі часи.

Щодо сучасності… Маємо новий аспект виникнення суржику. Це коли змосковщині громадяни почали повертатися назад в лоно української мови. Вони хочуть знати своє коріння, підтримувати власну мову, робити Україну – українською. Як і всі інші країни. Коли Польща – польська, Франція – французька, Німеччина – німецька. Наша держава теж повинна бути українською, а не змішаною та незрозумілою.

 У сучасності суржик виникає, коли люди переходять з московської назад в українську мову. Але це зворотній процес (ред. до того, який виник під дією злочинної влади СРСР). Тоді суржик був негативним, бо це був перехід на московському. Тепер, хоч ніби той самий суржик, він є позитивним процесом. Оскільки це повернення назад в українську мову, до свого, до рідного коріння. Такий суржик тішить. Але ми повинні розуміти, що це все одно перехідний етап. І нам важливо в ньому не застрягнути назавжди, а рухатися далі, ставати українцем повноцінно, мовно.

І щодо цього, існує думка, що суржик – це акт зґвалтування російської мови. Ви зазначили, що цей етап перехідний. Тож в який бік рух йде зараз? 

Старше покоління, мабуть, зробило суржик своєю постійною мовою і я не знаю, чи потрібно їх виправляти. Мабуть, треба лише інколи м'яко підказувати. Я взагалі не люблю звертатися до людей з порадами чи повчаннями, коли про це не просять. Наприклад, у черзі люди можуть говорити неправильно. Звісно, виправляти якось не дуже комфортно для душі. Але з іншого боку, це робити треба. Просто варто звертати увагу на обставини, в яких так можна робити. Якщо, наприклад, це друзі, які домовилися, що це не викликатиме образ або це ваші діти, то виправляти потрібно однозначно.

Якщо взяти до уваги змосковщині родини, то там діти знають краще, як правильно спілкуватися українською. Це тому, що вони ходять в школу. Батьки повинні дати їм дозвіл, певний поштовх, у допомозі зі своїм навчанням української. Вчитися – не соромно. Чомусь, у нас звикли, що батьки завжди повинні навчати дітей. Так робити не можна. Потрібно прислухатися і до дітей. У цьому випадку це дуже навіть педагогічно. Потрібно пояснити, що так не можна робити, наприклад, при сторонніх. А вдома – потрібно. Так виникатиме теплий діалог, який спрямований на зміцнення України. Це такий державницький напрямок, я би сказала, в кожній маленькій родині, чи між друзями, чи десь на роботі. 

Будь-який суржик кращий за московську мову в Україні

Щодо іншого… Ви абсолютно правильно сказали, суржик – це акт згвалтування російської мови українською. Проте його, як і будь-яку травму, потрібно долати. Якщо брати сьогодні – суржику соромитися не потрібно. Вам може здаватися, що російською ви спілкуєтеся, начебто ідеально, а суржик – це так некрасиво. Але будь-який суржик кращий за московську мову в Україні.

Суржик часто плутають із раціональним мовним діалектом. Хотілось би запитати, як його відрізнити і чи є якась чітка межа між цим? 

Ну звісно є. Діалект – це повноцінне слово, яке утворене за правилами. Простій людині складно зрозуміти наші суфікси. Наприклад, суржиком може бути і англійське слово “булінг”. В українській мові слів із суфіксами “-інг” немає. У нас цьому відповідають суфікси “-ання”, тобто ті, які вказують на довгий процес. До прикладу, читання…У нас є відповідники цих слів. Для чого вводити такі іноземні слова? І, на превеликий жаль, багато людей не розуміє, що поганого в запозиченні іноземного. Усі повноцінні, демократичні, сильні народи, які міцно стоять на ногах,  оберігають свою мову, зокрема і від засмічення іноземними словами. Це стосується і винаходів інших народів, наприклад – комп'ютер. Я раніше вважала, що це універсальне для всіх народів слово. Але ж нічого подібного. Ви будете дуже здивовані, якщо введете його в перекладач. Воно змінюється.
У нас на це вплинула відсутність державної політики. На превеликий жаль, українці запозичують іноземні слова. І це не дуже добре. Ми повинні позначати нові явища по-новому. Народ має вигадувати. В інших країнах створені спеціальні відділи для створення нових слів. Час плине, технічний прогрес не стоїть на місці.
То як же звичайним людям відрізнити суржик від діалекту? Наприклад слово “понятно”. Воно неправильне у вимові та незрозуміле. Тому це суржик. Діалект – це прості слова, які вживаються у конкретній місцевості. До прикладу “філіжанка”. Це не літературне слово. І для мене, людини з центру України, воно було абсолютно новим словом. Але його створили за українським зразком. 

Серед населення існує певний дисонанс. Якщо ти спілкуєшся українсько-російським суржиком, то одразу паплюжиш свою мову. Але в західних регіонах, зокрема на Закарпатті, мова насправді мало схожа на чисту українську, через суміш слів різних мов. Але це серед населення толерується. Як Ви вважаєте, чому так відбувається? 

Я думаю, що це відбуватиметься до певного часу. Спершу зазначимо, що діалектні слова – це прекрасно, гарно, вони збагачують українську мову. Але якщо взяти до уваги Закарпаття та інші дотичні до кордонів регіони, то там є проблема. На тій же Львівщині є багато польських слів і ми поки що це толеруємо. А все тому, що Польща не створює такої прямої агресії, як Москва. Раніше ми вживали російські слова, поки думали, що вони “братья”. А коли з'ясувалося, що це не так, гостро поставили питання про чистоту мови. От якщо Угорщина надалі буде вести таку агресивну політику щодо України, я думаю, що знову постане питання очищення мови.

Отже, суржику та іншомовних слів треба позбуватися. Необхідно творити нове, повертати старе та згадувати правила творення слів, які раніше були заборонені. 

І щодо чистоти мови… Хочу звернутися до думок Івана Огієнка. Він говорив, що для одного народу має бути одна літературна мова, один правопис та одна вимова. Чому, на вашу думку, професор поширював поняття саме літературної мови в буденному житті і чи ми маємо відповідати цим стандартам у сьогоденні?

Літературна мова – універсальна. Та, яку розуміють всі. Якщо кожен регіон апелюватиме своїм діалектом, то ми не розумітимемо один одного. Для ділової мови повинен бути стандарт. Але його потрібно змінювати – вводити діалектні слова, щоб вони ставали більш поширеними і зрозумілими для всіх. Але, у той же час, нам потрібно дбати про чистоту мови. Запозичення іноземного треба зводити до мінімуму. Про це говорять вчені, дослідники, філософи та науковці. Кожній державі потрібна одна мова. 

Якщо народ розмовляє різними мовами і читає різні книжки, це населення буде мати різний світогляд

Звернуся до думок Джона Мілля. Це британський економіст, який жив у ХІХ ст. Він входить у десятку людей з найвищим рівнем інтелекту. Усі країни будували свої економіки за його працями. В одній книзі він написав, якщо народ розмовляє різними мовами і читає різні книжки, це населення буде мати різний світогляд. На виборах до органів представницької влади такий народ обиратиме політиків, які відповідають їхньому світогляду. Це будуть люди з протилежними думками. Мілль зазначив, що за таких обставин економічні реформи в країні неможливі. Візьмемо до уваги Україну. У нас частина громадян розмовляли московською мовою, а інші – українською. Ми читали різні книжки. Хтось любив Пушкіна, Лєрмонтова, а хтось любив Нечуя-Левицького, Кобилянську, Франка, Шевченка, Забужко, Жадана. Порівняємо їхній світогляд. У людей, які розмовляють московською, слухають російські пісні, дивляться їхні фільми та читають такі ж книжки, мають інші думки. Зокрема, до такого персонажа, як Бандера. Для тих, хто розмовляє українською, читає українське та слухає відповідну музику,  Бандера – герой. Так це не у всіх українців, але переважно. А для Москви він завжди був бандитом. 

Чи давайте візьмемо інший приклад. У нас в країні частина населення розказувала “Путін прийди”, “Путін введи войска”, “Путин спаси”...  Якою мовою промовляли всі ці гасла? Московською. Тобто мовою Путіна. Мова формує світогляд. І якщо громадяни однієї країни мають різний світогляд, ця держава матиме вигляд байки Леоніда Глібова “Лебідь, Щука і Рак”. Вони завжди тягтимуть країну в різні боки. Не будуть однією командою. 
Проаналізуємо сусідні країни. Зокрема, Польщу чи Чехію. Ці країни також були з нами під час правління радянської влади. Як тільки вони проголосили свою незалежність, одразу взяли курс на свою власну економіку та мову. Для чого? Для того, щоби народ, розмовляючи однією мовою, формував один спільний світогляд. Щоб у них було спільне бачення своїх героїв, історії, свого минулого та майбутього. А куди їм йти далі? Якщо здійснювати економічні реформи, то як? Яким шляхом? Тобто це мова формує команду однодумців. У нас спільне бачення проблем. Одна Україна, відірвавшись від інших держав, не взяла курс на мову. У публічному просторі, мистецтві, культурі в нас домінувала московська мова. Хоча на вулицях, селах і містечках люди говорили українською мовою. У нас не сформована була нація однодумців, а цей клуб – команда цілісна. У нас не було цілісної команди. Економічні реформи в нашій країні не змогли відбутися, а про це ще говорив у ХІХ ст. Джон Мілль. Тому нам дуже важливо, по-перше, заговорити всією країною однією мовою. Ну і по-друге, відновлюючи історичну справедливість, нам треба її очищувати від сміття. Необхідно творити свої нові слова, йти в ногу з технічним процесом.

Емілія Куц для “FM Галичина”.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Виховуючи дітей, не забувайте пояснити, що життя не буде “цілувати їх у дупу”, як це робите ви