Дату змінила подія вересня 2023-го, коли Православна церква України перейшла на новоюліанський календар. Церковні свята посунулись на 13 днів уперед: Миколая – 6 грудня, Святвечір – 24 грудня, Різдво Христове – 25 грудня, Водохреща – 6 січня.

Україна нарешті зробила крок у спільну світову християнську родину, відмовилась від радянських та російських традицій і Новий рік теж святкуватиме, як весь цивілізований світ, після Різдва.

Але нова церковна цифра є умовною. Бо ніхто не знає справжньої  дати народження Ісуса Христа.

Відтак, перейти на григоріанський календар (новий стиль) чи залишитися в юліанському (старий стиль) стало приводом для суперечки серед багатьох вірян. За результатами опитувань соціологічної групи "Рейтинг", новий церковний календар підтримують лише 63% українців. Найбільше прихильників – на заході держави.   

"Якщо ми маємо різні дати, я не думаю, що від цього щось змінюється у нашому сповідуванні віри. Ті, хто перейшов на новий календар, не мають зневажати тих, хто залишився на старому. Так само ті, хто залишився на старому календарі, не мають розривати відносини з тими, хто перейшов на новий”, – переконують священники.

Отець Роман Гром, священник УГКЦ (парафії сіл Мшанець, Галівке, Плоске) у студії FM Галичина розповів, як святкувати Різдво по-новому, про різдвяні традиції та де ж тут правда, а де забобони.

Перехід на новий календар поки що добровільний. Парафії чи громади, які не готові до такого трюку, можуть користуватися юліанським календарем, але лише до 2025 року. Що має змусити їх перейти на новий стиль?

Проблема в тому, що люди кажуть: "ми так звикли"

У нас вирішили, що всі переходимо. Але, якщо дуже є великий спротив громади, то тоді священник іде до єпископа. Каже “мушу бути разом з громадою, буду святкувати 7-ого”. Але, наскільки я знаю, в Православній церкві України є трошки по-іншому. Єпископи рекомендують, але кожна громада сама собі ухвалює рішення. Проблема в тому, що люди кажуть: "ми так звикли". І ці моменти мають більший вплив. У нас строгіша директива. Тому таких проблем не зустрічав.

Хоч дати змінилися, традиції залишилися. Отож, традиційно перед Різдвом наступає Святвечір. Українці накривають святковий стіл. Як тільки на небі з'явиться перша зірка, сідають вечеряти. Надвечір'я Різдва Христового – строгий піст. Тому страви є пісними. Скільки страв повинно бути на цьому столі?

Ставлять на стіл 12 страв. Чому 12? За однією версією – це кількість апостолів, а за іншою – кількість місяців у році. Це число повноти. Церковних традицій таких, що має стояти на столі, немає. Якщо вони є, то це просто традиція, а не якийсь церковний канон. В різних регіонах традиції різні.

Головною стравою є кутя. Вона має ще свої дохристиянські основи. Кутя символізує народження життя – пшениця зароджується. В цьому є символіка. А пампухи – це просто гарно, смачно, по-різдвяному.

На найпочесніше місце в хаті – під образами – ставлять Дідух. Це сніп пшеничних стебел, який символізує дух наших предків. Вірять, в ці дні вони повертаються до своїх родин. Дівчата на Святвечір ворожать на долю: вмивають обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним, миють посуд і виносять його на вулицю, постукуючи в миски. Звідки відізветься пес, туди піде заміж. Якщо дівчина хотіла одружитися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині. Якщо свині тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у майбутній сім’ї будуть сварки. Сни в цю ніч також вважають віщими. Але більшість вірян ворожіння на Святвечір не підтримує. Мовляв, краще б молоді йшли колядувати, або помолитись до церкви.

Як  тепер будуть колядувати, щедрувати за новим календарем?

Все так само. Є така традиція, щоб на Введення Пресвятої Богородиці, 4 грудня, починати колядувати. Тоді перша коляда звучить у церкві і після цього цикл Різдвяний є відкритий. Тому що на Введення перший раз згадується про Різдво в богослужбових текстах. Тобто все змістилося, як і Різдво. Цього року, наприклад, ми  на Введення в церкві перший раз колядували. Було таке трошки "чуже" від людей, роздуми чи вже можна чи ні, бо все змістилося наперед.

Ну які “старі свята”? Що це за якась “календарна шизофренія”? 

Свято є тоді, коли ми разом збираємося, коли звучить молитва. Підвозив одну жінку машиною. Вона сказала так: "Я вже святкую по-новому, бо так церква каже, але треба поважати й старі свята". Я так на неї глянув і думаю: "Ну які “старі свята”? Що це за якась “календарна шизофренія”?! " Треба забути. Перейшли, посвяткували і пішли працювати.

Водохреща. Кожного року люди пірнають в ополонку. Кажуть, тоді людина нібито очищується від усіх гріхів і свята вода робить її здоровою. Яке це має відношення до церкви?

Вірити, що вода мені змиє гріхи одним пірнанням і все мені проститься, – не варто

Це перебільшення, натягування тих властивостей, уявлень, яких насправді немає. Але, на Йордан вода справді освячується. Є древній біблійний текст, де говориться про те, що в цей день всі води є освячені і всі води є спасенні. І це справді так є. Але вірити, що вода мені змиє гріхи одним пірнанням, що все мені проститься – ні, такого немає. Це не працює так. Працює Сповідь, працює Святе Причастя. От тоді тобі змиваються гріхи і тоді можна йти пірнати.

Тепер є чимало новітніх колядок і багато тем цих колядок вже пов'язані не з народженням Ісуса Христа. В колядках проявляється оцей подвиг українських воїнів. Чи доречно це поєднувати в одній пісні?

Суть колядки – це прославлення Ісуса Христа. Тут це завжди має бути на першому місці. Ми можемо зустріти різні колядки, з різних регіонів, які оспівують щось своє, якусь святу людину. Але, якщо вже десь щось стає замість Ісуса Христа на перше місце, ну це вже все. Ну уявімо собі, коли ми приходимо на День народження, вітаємо іменинника і більше говоримо про його друга.

Можу розказати таку історичну подію, яка пов'язана з моєю парафією в селі Мшанець. 100 років тому там служив отець Михайло Зубрицький. Він був істориком, етнографом, громадським діячем. І цей чоловік записав одну колядку, яку в той час колядували у Мшанці. Отець Михайло дружив з Іваном Франком, показав йому цю колядку. Франка вона дуже це зацікавила, тому що там співалося про збудування святої Софії в Києві. Дві різні на той час держави, Галичина, якісь далекі села в горах і тут співають про будування святої Софії. Це було такою дивиною. Тому, коли цю колядку опублікували, виникла міжнародна дискусія. Там ціле наукове відкриття з’явилось. Ще в одному селі Галівка, де я служу, були два старші чоловіки, які пам'ятали цю коляду. І один починає колядувати. Там слова про створення світу, про святу Софію. А потім починається про ворогів. І цей старший чоловік колядує про турецького ворога, який нападав і нищив нашу віру. Ми послухали зачаровану мелодію та й поїхали до іншого чоловіка в цьому ж селі. Всі слова він співає так само. Але, коли дійшло до ворога, то заспівав про поляка. Це нормально. Це традиція інкультиризації. Ось тут є історичні підстави, що так робили. Ми цю коляду знов будемо відновлювати, будемо знов колядувати і тепер можна спокійно співати про нашого ворога теперішнього – Росію. Але на першому місці завжди має залишатися Христос і тайна Його народження.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Як “совєти” знищували різдвяні свята і коли з’явився Дід Мороз