Програма наскоком, точніше, правильніше сказати, наскоком в Україну. Режисер, і я не побоюся цього слова, майстер Михайло Крупієвський наскоком з американщини до нас у львівську студію. Привіт.
Привіт! Ну вже не з американщини, вже з Київщини.
Ага! Ну добре, але по Америці, як режисер, ти своє дітище, одне з таких найцікавіших возив. Фільм про Грицька Чубая. І от питання висить в повітрі. Ну це знову ж таки "Товариство мертвих поетів". Ну нафіга українській діаспорі Грицько Чубай, якшо вони такого не люблять, не читають і не оцінять?
Ну, по-перше, це була не тільки Америка. Це були покази у Франції, це було в Америці. Дуже цікаво, що на деяких показах було більше сімдесяти, у Франції навіть було вісімдесят відсотків французів на показах.
А що їм цікаво?
Їм цікаво взагалі все, що відбувається в Україні. Стосовно Америки: дуже цікавий був показ в Колумбійському університеті, де були всі студенти з усього світу, просто з усього світу. Це були люди, які вивчають українську, які вивчають Україну, які знають всю цю поезію краще, ніж знають в Україні. От з ними дуже цікаві були розмови. Після показу ми розмовляли десь... Після кожного показу мінімум півтори години розмов.
А тепер дивися, давай дзеркально подивимося. Дзеркальна хвороба, знаєш, є такий жарт. Ну, ми знаєм, що він має інший підтекст. Але дзеркальна хвороба полягає в тому, що, напевно, вісімдесят, а може дев'яносто відсотків українців просто тупо не знають творчості Грицька Чубая.
Може таке бути, я не думаю, що вісімдесят відсотків. Я знаю, що все ж таки та молодь, з якою я спілкуюсь, і моє коло друзів - усі знають.
Бо ти в бульбашці. Михайло Крупієвський в культурній бульбашці. Скільки вона відсотків має від населення України?
Я ж не соціолог.
А як тобі здається? Колись мені Сергій Жадан сказав: "Українців в Україні мешкає рівно стільки, скільки купують українських книжок". Так ось, це в районі трьох-чотирьох мільйонів.
Я можу сказати по-іншому. Коли в січні місяці ми робили прокат фільму в Україні, у Львові зовсім небагато людей подивилися цей фільм, зовсім небагато. І зал був повний, але я скажу, подивились не дуже багато людей.
Маєш пояснення?
Ну, тому що не знають.
А чому не знають? Тому що А.С. Пушкіна, відомого африканського поета, знают всє.
Ну от у мене питання зустрічне. Чому викладачі шкіл не привели учнів на цей фільм?
А ти впевнений, що викладачі шкіл з совком в голові, вони таке знають?
Ні, я впевнений, що вони не знають. В мене не так давно діти закінчили школу. Я пам'ятаю, що було в школі. Це був Київ, це був Кловський ліцей і там були російські пісні. Я це дуже добре пам'ятаю. Я не дуже знаю Львів от таким чином, але я впевнений, що це (Чубая) небагато людей знає. Це правда.
А це фантастично, бо одна з легендарних особистостей. Це був центр притягування. Ти знаєш, та? Грицька Чубая підвал - це був центр притягування, де можна було всіх бачити. Від Рябчука до Винничука Юрія, письменника. Тобто це ж такий дуже містичний був момент, дисидентський. А от він повториться, чи вже не має змісту повторюватися українському дисидентському якомусь феномену у зеленій, у воєнній Україні?
Я впевений, він не просто повториться, він повторюється. Знову ж таки, в моїй бульбашці кожен день щось відбувається. Відбуваються якісь прем'єри фільмів, відбувається якась поезія, квартирники. Це от в Києві просто я не можу і не хочу нікуди їхати, тому що там відбувається все і щодня. І мені це дуже подобається. І, насправді, це набагато більше, ніж відбувалось перед війною.
Так, але от в цьому випадку, просто цікаво, як ти бачиш. Війна закінчиться. І в що виллється весь ось цей рускомірско-совковий мір? Були люди, на цьому сиділи. Вони знали все, що робилося в Москві: від концертних залів, від баров-ресторанов, що там в "Сохо" будуть виступати. От вони цим всім жили. Це взагалі було їхнім наповненням. І от його (цей мір) москалі війною забрали. А війна закінчиться. І от що, вони наповняться раптом поезією Грицька Чубая і українською музикою, і літературою?
Ні, вони не наповняться. Насправді я читаю, знову ж таки, ці розмови стосовно української мови, чи має бути українська мова. І знову починається ця дискусія, від якої просто вже нудить. І я розумію, що люди, насправді, вони ж виховані, їм же не читали казки, їм не читали в дитинстві книжки. Я розумію, що вони не виховують своїх дітей так, тому що вони самі цього не знають. Але принаймні їм треба вивчити мову і знати, і розмовляти українською мовою. Тобто, я думаю, що головна історія просто в тому, щоб люди зараз розмовляли тільки українською мовою.
А чому не можна зробити практику, на твою думку... От коли я пробував, розпитував зробити практику держави Ізраїль. Там були мовні патрулі, які ата-та по дупі робили тим, хто ігнорив закон про державну мову.
Я за.
А в наших умовах просто уявити цей експеримент. Ти уявляєш собі, що буде?
Та що буде? Нічого не буде. Так і буде. Як в Ізраїлі.
А вити не почнуть, кричати про порушення прав людини?
Ні, я думаю, що ні.
Окей. Дивись, знаєш, є класичний такий варіант: "які там творчі плани?". Ні, в мене такого дурного питання не буде. Я просто хочу зараз короткий синопсис фільму Михайла Крупієвського, який, наприклад, нащадкам хоче зняти фільм про "зелену" Україну. Я маю на увазі Україну, яка вибрала зелених. Що в цьому фільмі?
А я не хочу знімати цей фільм. Я його знімати не буду.
Не любиш хоррор?
Я не буду знімати цей фільм. Я думаю, що я буду знімати зараз історії про людей, які живуть сьогодні, які щось роблять постійно і в яких просто вибухає енергія. Мені так цікаво з ними знаходитись поряд. І хочу знімати про цей час, про цей час і про те, що відбувається. Тому що мені здається, все ж таки... От поїздив по Європі, по Америці зараз на цих гастролях і зрозумів, що тут енергія просто вибухає, просто вибухає. І мені дуже подобається, я хочу про це робити кіно.
Але дивися, якщо ти навіть просто хочеш такий фільм, який мав би екстраполювати сьогоднішній час для нащадків. Ти в цьому, в тих всіх фільмах, в цій всій енергії бачиш потенціал, що як тільки завершиться війна, в цій країні бабахне щось в стилі нового Майдану, революцій чи ще чогось?
Ну ми ж знаємо, що після всіх революцій наступають повзучі контрреволюції. Ми розуміємо, що боротьбу не треба припиняти. І, як казав колись Сверстюк, свободу треба виборювати щодня і щохвилини. Якщо ми будемо просто виборювати свободу щодня і щохвилини, не під час війни й після війни, тоді буде все в порядку. Єдине, що не треба зупинятись, не треба зупинятись, просто треба продовжувати війну. В нас війна буде постійно. Ми маємо це розуміти.
Ну от. В країні вічної війни, але з позитивною творчою енергією. Окей. Ми подивимося за другими гастролями, а тоді ще обов'язково загостимо Михайла Крупієвського в нашій студії. Так що, успішного другого турне з кіно і до зустрічі.
Дякую. Радий бачити тебе!